За Леніна замовте слово
Звістка, що у моєму райцентрі планують демонтувати пам’ятник Леніну, мене неабияк здивувала і — стішила. Скажу чесно: мріяла про це ще зі школи, і не раз поривалась написати статтю до районної газети на цю тему. Але тільки тепер вирішила висловити свою позицію. Поштовхом стали опубліковані у газеті матеріали «захисників» пам’ятника.
Про мертвих кажуть або хороше, або нічого. Не тільки через забобони, а з погляду звичайної справедливості: мертвий вже не може відповісти за свої вчинки. Але історичні постаті – виняток з цього правила.
Ленін – це слово-магніт: притягує старше покоління і відштовхує молодь. Перші ставляться до нього як до Вождя світового пролетаріату — хай і не до кінця зрозумілого, та все ж романтичний флер спогадів надає його постаті особливого шарму. Другі — у переважній більшості — вчили щось про нього на шкільних уроках історії. І він для них — в одному ряду з іншими персонажами минулого: Кармелюком, Мазепою, Скоропадським, Бандерою… Я не випадково назвала саме такі прізвища – адже досі історики не виробили однозначної оцінки діяльності цих людей. Так само як і Леніну. Проте між ними усіма є все ж одна принципова відмінність: Ленін не мав жодного відношення до України та українців. Ленін жодного разу на ступив на українську землю, не знав ні мови нашого народу, ні його культури. Але донбаське вугілля та родючі чорноземи не могли оминути його увагу – і саме тому контроль над Україною був для нього принциповим питанням. І якщо вже бути зовсім чесними, до 1921 року українські селяни влаштовували такі антибільшовицькі протести, що змусили Леніна змінити ставлення до національної державності республік. Згадайте страх тьоті Моті перед українізацією… І вже тільки після цього він висунув план створення єдиної союзної держави на федеративних засадах, в якій українцям гарантувалися б ширші політичні та культурні права. Проте ці наміри залишались тільки гарними словами на папері – оскільки ні про яку автономність УРСР не могло бути й мови. Справу Леніна продовжив Сталін – як тепер кажуть у Росії, ефективний менеджер. Звичайно: 9 мільйонів померлих з голоду українців – це вам ого-го який ефект!...
Це я так, короткий екскурс в історію вирішила здійснити. Бо сучасна молодь мало цікавиться історією, а люди старшого віку вчили історію зовсім з іншого ракурсу. У цьому й криється пастка. Не знаючи історії власного народу, ми легко потрапляємо на гачок різних манупіляторів та фальсифікаторів. І сліпо віримо міфічним розповідям про Велесову книгу, єдиний руський народ чи арійське походження українців…
Коли вже навчимось відділяти зерна від полови, вчинки від гасел, здоровий глузд від галюцинацій? І, головне, коли перестанемо тримати у своїй шафі кілька тюбетейок – на випадок, якщо влада зміниться?!
Статуї Леніна — це не просто пам'ятники людині. Це символи епохи, ідеології, врешті — мислення та способу буття. І перш ніж їх залишати чи знущувати, варто дати самим собі чесну відповідь: чи можна зі символами минулого йти у майбутнє? Чи не будуть вони отим раком, що увесь час тягтимуть назад?
Згадка про тоталітарне минуле – це, можливо, і засторога. Але тільки для тих, хто усвідомив помилку. Бо байдужість до історії може таки зіграти з нами злий жарт: два рази на ті самі граблі стають вже, вибачте, ну зовсім безнадійні люди.
Про мертвих кажуть або хороше, або нічого. Не тільки через забобони, а з погляду звичайної справедливості: мертвий вже не може відповісти за свої вчинки. Але історичні постаті – виняток з цього правила.
Ленін – це слово-магніт: притягує старше покоління і відштовхує молодь. Перші ставляться до нього як до Вождя світового пролетаріату — хай і не до кінця зрозумілого, та все ж романтичний флер спогадів надає його постаті особливого шарму. Другі — у переважній більшості — вчили щось про нього на шкільних уроках історії. І він для них — в одному ряду з іншими персонажами минулого: Кармелюком, Мазепою, Скоропадським, Бандерою… Я не випадково назвала саме такі прізвища – адже досі історики не виробили однозначної оцінки діяльності цих людей. Так само як і Леніну. Проте між ними усіма є все ж одна принципова відмінність: Ленін не мав жодного відношення до України та українців. Ленін жодного разу на ступив на українську землю, не знав ні мови нашого народу, ні його культури. Але донбаське вугілля та родючі чорноземи не могли оминути його увагу – і саме тому контроль над Україною був для нього принциповим питанням. І якщо вже бути зовсім чесними, до 1921 року українські селяни влаштовували такі антибільшовицькі протести, що змусили Леніна змінити ставлення до національної державності республік. Згадайте страх тьоті Моті перед українізацією… І вже тільки після цього він висунув план створення єдиної союзної держави на федеративних засадах, в якій українцям гарантувалися б ширші політичні та культурні права. Проте ці наміри залишались тільки гарними словами на папері – оскільки ні про яку автономність УРСР не могло бути й мови. Справу Леніна продовжив Сталін – як тепер кажуть у Росії, ефективний менеджер. Звичайно: 9 мільйонів померлих з голоду українців – це вам ого-го який ефект!...
Це я так, короткий екскурс в історію вирішила здійснити. Бо сучасна молодь мало цікавиться історією, а люди старшого віку вчили історію зовсім з іншого ракурсу. У цьому й криється пастка. Не знаючи історії власного народу, ми легко потрапляємо на гачок різних манупіляторів та фальсифікаторів. І сліпо віримо міфічним розповідям про Велесову книгу, єдиний руський народ чи арійське походження українців…
Коли вже навчимось відділяти зерна від полови, вчинки від гасел, здоровий глузд від галюцинацій? І, головне, коли перестанемо тримати у своїй шафі кілька тюбетейок – на випадок, якщо влада зміниться?!
Статуї Леніна — це не просто пам'ятники людині. Це символи епохи, ідеології, врешті — мислення та способу буття. І перш ніж їх залишати чи знущувати, варто дати самим собі чесну відповідь: чи можна зі символами минулого йти у майбутнє? Чи не будуть вони отим раком, що увесь час тягтимуть назад?
Згадка про тоталітарне минуле – це, можливо, і засторога. Але тільки для тих, хто усвідомив помилку. Бо байдужість до історії може таки зіграти з нами злий жарт: два рази на ті самі граблі стають вже, вибачте, ну зовсім безнадійні люди.
9 коментарів
добре що в моєму містечку не встигли поставити таких пам*ятників, бо мабуть довелося б «похалтурити демонтажником»… бо як буваю в містечках, де є Ленін — страшенно дратують…
дістали ці вулиці Лєніна в кожному селі і пам*ятники йому ж в кожному містечку.